ТV-студія «Лествиця»

Soli Deo Gloria – «Єдиному Богу слава».
Любов до Бога перетворюється на міцність того, хто любить. Не всі бажають і досягають, бути цілком присвяченими Господу. Але всі можуть брати участь у нагадуванні про Нього. В основі фільму лежить виконання ораторії «Страсті за Матвієм» Владики Іларіона Алфєєва, Митрополита Волокамського, під час його візиту в Україну. Цей музичний твір – воістину вінець творінь цього композитора і музиканта. Світова прем’єра «Страстей за Матвієм» владики Іларіона сколихнула як церковну, так і музичну громадськість. Подія майже небувала: священнослужитель, архієрей, написав музику не для співу на криласі, а для виконання в концертному залі. Але твір Владики – прокладає новий шлях до серця віруючої людини. У його розповіді про Страсті Господні відсутні натуралізм, театральність. «Страждання» вражають не своїм описом фізичних мук, а духовним змістом, коли на перший план сокровенно проступає прийдешнє Воскресіння з мертвих.
Ця музика вражає до глибини душі. Ця музика веде до Церкви, допомагає пізнати Бога…

Монастирі завжди були джерелом освіти на Русі,
притулком для гнаних. Сестри Свято-Нікольського Чорноостровського
монастиря до свого чернечого подвигу взяли на себе й нелегку працю
виховання і навчання безпритульних дітей із тяжкою спадковістю
і важкою долею. Тут 1994 року було утворено перший у Росії дитячий
православний притулок. Він отримав назву «Відрада» на честь ікони Божої
Матері «Відрада і розрада». У притулку живуть дівчатка від 2 до 17 років,
зібрані з різних кінців Росії. Часто доводиться чути: «Ну
чому сиріт віддають у монастирський притулок, а не в дитячий будинок?!»
Дайте відповідь самі, де душа осягає Бога і справжню любов. Тут немає
принижень і дитячої жорстокості, немає удавання і гордині. Цих
відмінностей уже достатньо. Усі дівчатка тут так само мріють про маму. Але
душевної міцності все ж таки в них більше… поруч із Богородицею. Випускниці
монастирського притулку, на відміну від дітей дитбудинківських, незважаючи на
все пережите в дитячі роки, частіше несуть у світ чистоту стосунків,
світло душі та радість про Господа. Таке вже тут виховання… Вони навчилися
відрізняти хороше від поганого. Їхні сім’ї будуватимуться на міцності
душевній, а їхні діти неодмінно виростуть у любові та сердечній теплоті.
Ці дівчатка знають тепер, що для цього потрібно…

Фільм «Монастирський острів» знято в жанрі документального кіно. Стрічка розповідає про один із найлегендарніших і найзагадковіших дніпровських островів – Монастирський. Багато тисячоліть для сотень племен і народів, що жили на дніпровських порогах, він був священним. Слава про нього розліталася на тисячі кілометрів навколо. Його згадували літописи і хроніки, описували мандрівники, про нього складали легенди. Минав час, змінювалися народи, створювалися і розпадалися держави, руйнувалися стіни міст, а перекази про Монастирський острів залишалися. Перед нами фільм-роздум про минуле, де в нагромадженні історичних фактів, переказів і міфів, наче хлібні крихти для дітей, які заблукали, залишені знаки, що вказують шлях сучасникам. Це фільм-роздум про нас. Чи збережемо ми наше минуле? Чи відшукаємо ці знаки? Чи пройдемо цей шлях?

Ця стрічка оповідає про те, що кожна людина хоче бути почутою.
Щоб розкрити своє серце, людина не втрачає надії, що її зрозуміють і приймуть.
В основі фільму – зустріч однокласників через 30 років, і роздуми автора про віру і стосунки між людьми.
Про ставлення до минулого, майбутнього і самого себе.
І крім цього ведеться негласний діалог глави римо-католицької церкви і православного Оптинського старця Іллі.
У фільмі брали участь:
схиігумен Ілій, ігуменя Сергія, Ніна Крахмалець, а також випускники 1979 року СШ 4; м. Володимир-Волинський.

Фільм розповідає про дводенне перебування Його Блаженства Володимира Митрополита Київського і всієї України в Дніпропетровську. Візит Предстоятеля Української Православної Церкви був присвячений 230-річчю заснування міста та 231-ій річниці утворення Катеринославської (Дніпропетровської) єпархії. Цього дня знаменною подією стало освячення єпархіального адміністративного центру. У фільмі глядач дізнається про історію Катеринослава, на честь кого було названо це місто, а також зможе познайомитися зі змістом і чинопослідуванням Божественної літургії, доторкнутися до витоків Православ’я і таємничих символів богослужіння…

Що відрізняє віруючого від звичайної людини? Герой нової документальної картини Ігоря Собка та Олександра Столярова – православний. Він не святий і віра його швидше на словах, ніж на ділі. Ми дізнаємося, що він зняв фільм про помаранчеву революцію. Він любить дружину і своїх дітей, ходить до церкви, марнославний і знає про це, зайнятий бізнесом і постійно пам’ятає про гроші. У чому ж його відмінність від інших? На це герой намагається відповісти сам: «Може, в тому, що я грішник?» Героя мучить страх втратити любов, у якій він перебуває, і ми сміємо сподіватися, що цей страх – Божий. «Страх Божий, піст і молитва – основа нашої православної віри», – підсумовує у фільмі схиігумен Ілій. Старець Ілій – це камертон рухів душі героя картини, яка, по суті, є продовженням попереднього фільму І.Собко та О.Столярова «Дівчатка-Дівчатка». Обидві картини за жанром – проповідь православ’я, але проповідують у них миряни. Вони спотикаються, падають, піднімаються і йдуть. Вони в дорозі і вони вірять, що це шлях до Бога.

Як випадковості нашого життя складаються в закономірність, яка називається долею? Дорога або річка життя… ми рухаємося нею, вдивляючись у те, що відбувається. Так само дівчина Ксенія, здійснюючи поїздку в монастир, рухається назустріч осмисленню власного життя.
Фільм «Дівчатка-дівчатка» автора Ігоря Собка та режисера Олександра Столярова – роздуми молодої дівчини Ксенії, яку професія журналіста привела до Свято-Нікольського Чорноостровського жіночого монастиря. При монастирі є дитячий притулок «Відрада», у якому живуть і навчаються дівчатка. Чим вони живуть, про що мріють і належить зрозуміти такій самій по суті дівчинці… «Чи з моєї це долі? І що з моєї?» Відвідування жіночого монастиря – якоюсь мірою для неї мандрівка всередину себе… Це фільм – сповідь: збрехати, взяти фальшиву ноту неможливо – все виважено мірою серця і душі. Не збрешуть ні голос, ні очі… Фільм починається з питання про нещасливе кохання, і закінчується словом «Полюбити». Уся картина – осмислення того, як осягається
сенс цього слова – «Полюбити». Полюбити Бога, людину, життя…

Схіархімандрит Власій (Перегонцев), духівник Свято-Пафнутьєвського Боровського
монастиря, розмірковує на тему величі Росії, її життя і подальшої долі.
Про роль церкви в житті кожного з нас.
Сотні людей йдуть у цей монастир, вони шукають тут розраду і знаходять її…

Фільм оповідає про історію створення та повсякденне життя православного братства «Ліствиця», відомого своїми здобутками не тільки в Україні, а й у багатьох православних країнах, показує, наскільки цікавим і повнокровним може бути життя сучасного християнина.

Рівно 100 днів провів російський прикордонник Женя Родіонов із трьома товаришами по службі в чеченському полоні. Бойовики пропонували йому зняти православний хрест і прийняти іслам. Але Женя не міг зрадити віру, вітчизну і слово, дане матері. У день свого 19-річчя він був обезголовлений. Мамі солдата – Любові Родіоновій довелося пройти довгий і важкий шлях, щоб знайти і викупити у бойовиків тіло сина. Фільм присвячений 10-річчю від дня мученицької смерті Євгена Родіонова.